Доказове право

Український народ на конституційному рівні декларує мету реалізувати в суспільних відносинах багатогранну і шляхетну ідею правової держави, важливою складовою якої є забезпечення верховенства права у сфері правосуддя. В нових обертах судово-правової реформи набирають популярності ідеї формування нових концептуально нових законодавчих актів Кодексу про злочини і Кодексу про проступки, але в практиці законодавчого органу продовжує здійснюватися невгомонна робота по внесенню змін і доповнень до завідомо недосконалого Кримінально-процесуального кодексу. І хоча часто така робота пов’язується зі спробами здійснити грандіозну роботу з реалізації прецедентно? практики Європейського суду з прав людини в кримінальному судочинстві, в реаліях законотворчих процесів не завжди присутні доктринально вивірені концепти та засади. В лабіринтах судово-правових реформ на тернистому шляху до створення неперевершеної моделі правосуддя, сучасна правоза- стосовна, слідча і судова практика показала безліч доктринальних проблем як доказового права в цілому, так і інституту допустимості доказів, зокрема. Між тим, доказове право сьогодення традиційно залишається фундаментом науки як кримінального процесу, так і цивільно-процесуального права та адміністративного судочинства, оскільки присвячується доленосним питанням забезпечення справедливості правосуддя. В сучасній правничій науці концепти та інститути доказового права потребують комплексного інтегративного міждисциплінарного аналізу і узагальнення. Дуже багато проблем доказового права залишилося як у спадщину від законодавства минулого, так і з’явилося у зв’язку з недосконалістю багатьох новацій нового правового поля України. Окремого аналізу потребують інститут угоди про визнання вини та процесуальні форми доказової діяльності при провадженні дізнання щодо кримінальних проступків. Реалізація ідеї верховенства права в сфері правосуддя можлива лише за наявності фундаментальної інтегративної доктрини доказового права та її складових інститутів; концепту доказів та їх видів, допустимості доказів, власне доказування. Сьогодні в процесі швидкоплинних реформ все частіше виникає конкуренція правових норм, спостерігається як ерозія процесуальної форми, так і створення штучних бюрократичних процедур. Юристу в наш час як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, щоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю на зло. «Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, зауважував Ж.-Ж. Руссо, -до істини - тільки один». Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання і волю, не повинен втратити свій шанс зробити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений у прихованні істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ - знання, допитливість розуму, воля і досвід. Важливо, щоб сама правнича наука ставала мистецтвом істини, свободи і справедливості.