Український обрядовий фольклор західних земель. Музична антологія

Фольклор західних земель є регіоном постійних фахових зацікавлень етномузикологів, істориків культури, етнографів, палеопсихологів. В науковій розвідці упорядника порушується ряд методологічних проблем, а також наголошено на давніх езотеричних зв’язках між землеробством, ініціальною магією, генезою йфункціями обрядового музично-пісенного фольклору. Особливістю збірника є подача пісень з урахуванням язичницьких солярних та родинних культів.У книзі вміщено обрядові пісні західних земель України включно з територіями, які перебувають поза нинішніми кордонами держави. Представлені у виданні регіони — найбагатші в українському фольклорі (і в цілому в Слов’янщині) на твори обрядової — календарної та родинної — традицій. У будові й виконанні найдавніших обрядових пісень збереглися численні рештки світогляду й музичного мислення наших пращурів від епохи землеробського неоліту та індоєвропейської доби. Тому обрядовий фольклор завжди становив (і становить) виняткову пізнавальну цінність для етномузиколога, історика культури, етнографа, палеопсихолога. Збірник укладено за польовими та архівними записами й публікаціями ХІХ—ХХІ століть. Підбір та розташування пісень у збірнику скеровано на виявлення функційних, регіональних, жанрових та субетнічних особливостей української пісенності за регіонами, починаючи від Центрального Полісся, Східного Поділля — і далі на захід, включно з Лемківщиною. Обрядовий фольклор подається з урахуванням досягнень палеопсихології у сфері декодування особливостей мислення й світобачення населення наших земель від початку землеробського неоліту й до середньовіччя. Календарний фольклор пов’язаний із сезонною циклічністю та аграрною магією землеробського року. Функції календарних пісень простежуються на підставі їх розташування навколо трьох солярних вузлів, на які зорієнтована аграрна практика та пов’язані з нею вірування й магія: зимове сонцестояння, весняне рівнодення, літнє сонцестояння. Родинно-обрядовий фольклор так само функційно визначений. Його жанри розосереджені за трьома ініціальними з’явами людини у родоплемінній свідомості: народинами, весіллям, похованням. У збірнику пісні згруповано в тематичні й функційні блоки. Всередині блоків вони розташовуються послідовно зі сходу на захід за паспортами записів. Більшість записів має адміністративні позначки (область, район), які не завжди співпадають із етнографічними зонами: паспорти вказують тільки на поземельний пункт, розміщений на адміністративній карті. За пізнього Середньовіччя та в останні два-три століття сталося часткове пристосування деяких жанрів до церковного календаря. Також відбулися новітні доповнення до масиву давньо-традиційних жанрів (особливо в поетичному змістові), деяке їх осучаснення та часткові деформації старовинних традицій. Задля повноти уявлень про еволюцію фольклорної обрядової пісенності, у збірникові подається також ряд новотворів. Для історично-типологічних наукових дослідів вони не становлять ваги, але мають власне коло зацікавлень і є складником побутової культури останніх століть. Одним із міркувань укладення обрядового туму регіональної Антології західних земель був намір відтворити історію генези й еволюції насамперед календарної обрядової традиції — від її зародження на початку землеробського неоліту й до сучасного стану. Збірник є не лише фольклорно-документальним зводом, але виявляє бачення упорядником історії усної культури та пропонує шляхи подальшого осмислення магічних та езотеричних рушіїв обрядовості. Використана література та шифри рукописних фондів подаються в бібліографії. До туму добиралися, за одиничними винятками, лише паспортизовані зразки. Ноти, при яких не містилося принаймні 3–4 строфи тексту (як у Оскара Кольберга, Йосипа Роздольського, Станіслава Людкевича, Климента Квітки, Зиновія Лиська та ін.), за окремими винятками, до Антології не включалися. Правопис словесних текстів подається за оригіналами рукописів чи за друкованими джерелами із збереженням засвідченої вимови та мовних діалектів. У більшості публікацій другої половини 1930-х — кінця 1980-х років діалектизми в текстах правилися за зразком літературної мови. Такі пісенні тексти подаються за правописом тодішніх публікацій. У випадках збігу заголовків у кількох піснях, поставлено літери А, Б, В. Вони не є вказівкою на варіанти. За основу укладання збірника взято два принципи — функційний та поземельний. Докладніші відомості про упорядкування й осмислення обрядового фольклору подаються в статті упорядника “Обрядові пісні та їх генеза”. У деяких випадах упорядник змінив (або поставив при їх відсутності — як у Станіслава Людкевича) музичні розміри. Суттєві корективи оговорено при нотах. У записах, де в музичному розмірі був відсутній знаменник, його поставлено без коментарів. У кінці туму вміщено таблицю, де подано звід пісень за регіонами. Упорядник висловлює щиру подяку колегам, які надали власні польові матеріали для туму. Прізвища записувачів зазначені в паспортах біля пісень та вказані в бібліографії.