Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. Історичні нариси

У «Характер і природа розпочатої у серпні 1914 р. всесвітньої бойні відзначались не захистом “рідної землі, священних рубежів вітчизни”, не турботою про спасіння культурних цінностей і цивілізацій.., а інтересами імперіалістичної експансії у формі захоплення, розподілу, переділу чужої землі або встановлення сфер впливів і т. п. Аналіз походження війни і її характеру не буде повним без органічного включення у нього головних історичних наслідків конфлікту...»; «Перша світова становить, як явище цивілізаційного розмаху та порядку, грань між епохами, пролог XX століття, початок новітньої історії людства», — так оцінюють з висоти пройдених років події 1914-1918 рр. історики*. І цей оціночний ряд можна продовжувати. Мільйонами жертв, перекроєними державними кордонами, розрухою і голодом, дестабілізаційними процесами повоєнних років розплатилося за недалекоглядність або ж гегемоністсько-експансіоністські устремління політичної та фінансово-промислової еліти світове громадянство. Поза своєю волею, позбавлений права вибору через відсутність власної державності, розділений між двома могутніми імперіями-суперниками, виявився втягненим з перших же днів війни у цей світовий кривавий катаклізм і український народ. нального самовизначення постійно порушувався переможцями. Зокрема італійцям було обіцяно природний кордон, що проходив по перевалу Бреннера, хоча при цьому майже чверть мільйона німецькомовних тірольців опинялися в складі Італії. Нова чехословацька держава отримала «історичні» кордони, внаслідок проведення котрих в її складі опинилися Богемія і 3,5 млн німецькомовних австрійців. Крім того, Чехословаччина і Польща, а також Румунія поділили між собою тих українців, які проживали в Західній Україні. Угорщина була урізана до областей, в яких переважно проживали угорці. Вона перетворилася в невелику державу з населенням у 8 млн. А понад 750 тис. угорців опинилися в Чехословаччині, чимало їх залишилося і в КСХС та Румунії. Звичайно, Угорщина протестувала проти таких умов мирного договору, вимагаючи їх перегляду, і ці цілком природні змагання викликали серйозні побоювання у сусідів — Румунії, Чехословаччини та Югославії, які незабаром утворили т. зв. Малу Антанту для протистояння, зокрема, угорському ревізіонізму щодо несправедливих кордонів. Отже, за Версальською системою мирних договорів відбувся такий переділ кордонів у Центрально-Східній Європі, що у багатьох державах виникли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди переважно не з власної волі (17 млн осіб опинилися на землях не своїх держав). Розраховувати на підтримку Версальської системи цими народами навряд чи доводилося. Через ці обставини хвиля шовінізму й націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухала. Тепер її силу підтримувало почуття національного приниження, особливо серед угорців і німців, які відверто марили про ревізію мирних договорів. Під час їх складання було допущено стільки незадовільнених компромісів, що не лише переможені, але й колишні союзники були вкрай невдоволені окремими умовами договорів. І все ж таки паризькі миротворці, зокрема В. Вільсон, покладали великі надії на Лігу Націй (1919-1946 рр.), статут якої, за наполяганням президента СІЛА, став складовою Версальською мирного договору. Втім, як засвідчили подальші історичні події в міжнародному житті, Ліга Націй так і не виправдала надії, що покладалися на неї. І, мабуть, важко не погодитися з висновком історика Дж. Гренвілла про те, що «у 1919 р. в Парижі так і не було закладено міцний фундамент миру. Можливо, було б занадто нереалістичним очікувати інших результатів». До вад Версальської системи післявоєнних міжнародних відносин можна віднести й той факт, що поза нею залишилася Росія, що стало значним дестабілізуючим чинником в Європі. Для держав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом. До того ж незаконне захоплення влади більшовиками викликало у країнах Антанти ворожість, що призвело до інтервенції в Росію (1918-1922 рр.), а після її провалу —- до ізоляції радянської Росії на міжнародній арені. А прибічники світової революції — російські більшовики, своєю чергою, дуже негативно поставилися до нової системи міжнародних відносин. Про недосконалість і несправедливість Версальської системи договорів 1919-1920 рр. свідчить і та обставина, що окремим націям, зокрема українцям, паризькі миротворці не надали шансів і можливості утворити свої держави. Щодо українців, то це було, мабуть, особливо несправедливо. ..