Забезпечення конкурентоспроможності та розвиток організаційної культури підприємства: сучасна парадигма і прикладний аспект

У період трансформації економічних відносин та стрімкого розвитку глобалізації необхідний новий погляд на природу конкурентних відносин і формування сучасної парадигми конкурентоспроможності підприємств. Змістом сучасного розуміння парадигми є формування якісно нового стилю мислення, оновлення методології й наукового апарату. Парадигму конкурентоспроможності ми трактуємо як вихідну системно-концептуальну схему ідей та уявлень, спрямованих на вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням конкурентоспроможності в умовах глобалізаційних викликів сьогодення. Поняття парадигми використане у монографії для цілісного бачення об’єкта дослідження у площині якісного розвитку підприємства та окреслення перспектив підвищення його конкурентоспроможності завдяки внутрішнім можливостям і здатності управляти змінами. Сутнісна матриця парадигми охоплює систему законів, концепцій, ціннісних критеріїв, методологічних засад. Специфіка нашого предмета дослідження спонукала до вибору концепцій якості, ефективності, буття і становлення. У висвітленні наукових засад формування сучасної парадигми конкурентоспроможності підприємства ми керувалися загальним законом еволюції систем. Основні теоретичні положення монографії розроблялися у руслі синергетичної та культурологічної традицій. Ціннісними критеріями парадигми є прагнення до самоудосконалення особистості, яке трансформується у конкурентоспроможність підприємства. Методологічною засадою парадигми є системний аналіз і системний синтез параметрів, які забезпечують конкурентоспроможність підприємства. У першому розділі монографії розглянуто сутність парадигми конкурентоспроможності та обґрунтувано сучасні підходи до її формування. Прикладні аспекти забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств відображено у другому розділі, де подано ґрунтовну характеристику ринку вітчизняного машинобудування з погляду його конкурентної перспективи, оцінено менеджмент якості у системі конкурентоспроможності підприємства та висвітлено нормативно-методичні основи забезпечення конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність характеризує здатність підприємства витримувати конкуренцію серед аналогічних підприємств на певному ринку і перемагати. Це досягається завдяки вмілому використанню конкурентних переваг, змістове наповнення яких характеризується як матеріальними, так і нематеріальними параметрами. Оскільки у ХХІ столітті не вдається забезпечувати конкурентоспроможність традиційними чинниками виробництва, то важливою умовою забезпечення конкурентоспроможності підприємств є використання досягнень сучасного менеджменту, зокрема у теорії прийняття господарських рішень. Саме з цих міркувань у монографії виокремлено розділ, де розглянуто господарські рішення як елемент парадигми забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що конкурентоспроможність підприємства – це не іманентно притаманна йому властивість, а безпосередня його характеристика, зумовлена якістю менеджменту і/або конкурентоспроможністю господарських рішень, які формує суб’єкт ринку порівняно з іншими учасниками ринкового середовища. Господарське рішення має багатоелементний характер, тому його обґрунтованість залежить від якості виконання функцій менеджменту, здійснюваних під час як розроблення, так і реалізації кожного господарського рішення. Багатоелементність господарського рішення простежується під час управління конкурентоспроможністю підприємства, яке забезпечується організацією прийняття конкурентоспроможних рішень. У ієрархічному ряді конкурентних переваг організаційна культура займає чільне місце, поряд із такими чинниками, як знання, ефективна співпраця, ефективне володіння інформацією, психологічна стійкість, тому розглядається сьогодні як потужне внутрішнє джерело забезпечення конкурентоспроможності підприємства. За умов динамічних змін і непередбачуваності та непрогнозованості всіх соціально-економічних явищ культура стає запорукою стабільності підприємства, оскільки постійний пошук нового і прагнення до інновацій стимулюють адаптаційні можливості підприємства та підвищують його конкурентоспроможність. Реалізація завдань конкурентної політики і підвищення якості конкурентних відносин уможливлюються завдяки існуванню інституціональних передумов, які є важливими для розвитку конкуренції. Пожвавлення інституціональних тенденцій у суспільстві підкреслює необхідність створення інституціональної системи машинобудівного підприємства, у якій важливу роль повинен відігравати інститут організаційної культури. Така постановка питання є особливо актуальною за умов відсутності чи слабкості антикризової стійкості. Формування інституту організаційної культури підвищить інтеграційну цілісність ринкового середовища та ефективність технологічних, економічних і організаційних форм розвитку інноваційних процесів та позитивно вплине на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. На підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств впливає його інноваційний потенціал та інноваційне середовище, в якому домінуючу роль відіграє інноваційна культура, оскільки динаміка технологічного розвитку змушує підприємства швидко адаптуватися до змін. Інноваційний потенціал підприємства забезпечує його конкурентоспроможність, а інноваційна культура стимулює розвиток інноваційного потенціалу завдяки своїй внутрішній силі і мотивам, що спонукають до творчого генерування ідей. З огляду на це у монографії виділено окремий параграф, в якому висвітлено проблеми розвитку інноваційної культури як фактора активізації інноваційних процесів і підвищення конкурентоспроможності. Монографія буде корисною для наукової спільноти, аспірантів, майбутніх менеджерів, практиків та всіх тих, хто реально працює над проблемами забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств і кому небайдужий якісний поступ нашої економіки.