Чому Азії вдалося. Успіхи і невдачі найдинамічнішого регіону світу

Ця книга з'ясовує, чи можливо швидко досягти економічної трансформації. У ній автор наполягає: існує три критично важливі види втручання, які може застосовувати уряд із метою прискорення економічного розвитку. Там, де ці види втручання було застосовано найефективніше, — у Японії, Південній Кореї, на Тайвані та нині в Китаї, — вони привели до настільки швидкого переходу від бідності до багатства, подібного до якого досі не бачив світ. З іншого боку, решта країн Східної Азії, маючи такі самі амбіції та рівні або й кращі вихідні дані, але при цьому дотримуючись іншої політики, на певний період забезпечили собі прискорене зростання, але цей поступ виявився нетривалим. Перша — і найменш популярна — форма втручання полягає у максимізації виробництва у сфері сільського господарства, де в бідних країнах зайнятий значний відсоток населення. Успішні країни Східної Азії продемонстрували, що найліпший спосіб досягти цього полягає в реструктуризації агрокультури на засадах трудомісткого сімейного господарства, тобто більш масштабного варіанту городництва. У такий спосіб використовується вся доступна в бідній економіці робоча сила, а прибутковість і випуск продукції зростають до найвищих із можливих рівнів, хоча й спираються на дуже незначні здобутки кожної зайнятої людини. Загальний результат є початковим надлишком продукції, що передує попиту на товари та послуги. Друга форма втручання — у багатьох значеннях, другий етап — спрямування інвестицій та підприємців у виробництво. Це пояснюється тим, що індустрія поточно-масового виробництва найефективніше використовує обмежені навички робочої сили в економіці, що розвивається. За таких умов працівник лише починає відходити від сільського господарства. Відносно некваліфіковані робітники, працюючи з машинами, створюють на фабриках додаткову вартість, яка може швидко розійтися на світовому ринку. На додачу, в Східній Азії кожен успішний уряд був першим у пошуку нових шляхів прискореної технологічної модернізації виробництва через субсидії, що надаються відносно до показників експорту. Подібна комбінація субсидій і того, що я називаю «експортною дисципліною», підняла індустріалізацію на не бачений досі рівень. Нарешті, втручання у фінансовий сектор із метою фокусування капіталу на інтенсивному, дрібному сільському господарстві та розвиток виробництва забезпечують третій шлях до швидкої економічної модернізації. Роль держави полягає в тому, щоб завжди мати кошти, спрямовані на стратегію розвитку, яка передбачає найшвидше з можливих технологічне навчання, а відтак — і на перспективу високого доходу в майбутньому замість короткочасної віддачі та індивідуального споживання. Це нерідко створює прірву між державою та багатьма бізнесменами й споживачами, які мають менш важливі стратегічні завдання...