Рішення Європейського суду з прав людини в кримінальних справах. Захист життя, здоров’я, честі та гідності

Пропонований огляд рішень ЄСПЛ містить 25 документів. Вони стосуються різнобічних питань застосування національного кримінального законодавства. Так, у рішеннях ЄСПЛ підкреслюється, зокрема, значення правомірності затримання особи та застосування певних правообмежень в адміністративних справах (справа «ЗАЇЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»), У кримінальних справах, які пов’язані з розкриттям злочинів, передбачених ст. 115 Кримінального кодексу України, вказується на проблему низькоякісної роботи над розкриттям вбивства (справа «ШИЯНОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»); зазначається про ненадання достатнього обґрунтування істотної затримки з розслідування факту смерті (11 років) та недоведення того, що правоохоронні органи зробили все від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного збору доказів, встановлення місця знаходження та притягнення до суду осіб, винних у смерті сина заявників (справа «ХОЛОДКОВ І ХОЛОДКОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»); в окремих випадках робиться висновок, що правоохоронні органи не провели ефективне та своєчасне розслідування обставин смерті потерпілого, як цього вимагає стаття 2 Конвенції (справа «РИЖЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»). В кримінальних справах, що пов’язані з нанесенням потерпілому легких тілесних ушкоджень, ЄСПЛ дійшов висновку про недоведеність необхідності застосування до заявника сили. В той же час органи влади не надали конкретних пояснень щодо значної частини ушкоджень заявникові, а отже, держава відповідальна за жорстоке поводження, яке має кваліфікуватися як нелюдське та таке, що принижує гідність (справа «ГОРДІЄНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»). У той самий час у справах щодо катувань ЄСПЛ зазначає, що доказова база щодо стверджуваного жорстокого поводження із заявником суперечливою, що національні органи влади не провели ефективного розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження і не забезпечили вжиття необхідних заходів для збору доказів у справі. Зазначені недоліки становили порушення процесуального аспекту цього положення Конвенції (справа «А. Н. ПРОТИ УКРАЇНИ»). Наведені рішення ЄСПЛ надають певні підстави вважати судовий прецедент джерелом кримінального права. Хоча деякі українські вчені вважають інакше. Закон про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що Україна відповідно до ст. 46 цього важливого документа визнає його обов’язковим і без укладення спеціальної угоди юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Прецедентний характер рішень ЄСПЛ визнає Конституційний Суд України, Верховний Суд України та Верховний Суд. На законодавчому рівні у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права». Безумовно, що рішення ЄСПЛ засобом виявлення дефектів у національному кримінальному законодавстві. Проте, застосовуючи норми Конвенції, вітчизняний правозастосувач повинен, у першу чергу, керуватися правовими позиціями, що містяться в рішеннях ЄСПЛ. І саме в цьому сенсі можна стверджувати, що рішення ЄСПЛ не позбавляють свободи вибору і розсуду правозастосовника, а орієнтують його на оптимальне і системне розуміння вимог кримінального закону. Адже ці рішення розкривають матеріально-правове значення протиправності, ознак складу злочину, суспільної небезпечності окремих діянь, а отже, розкривають ознаки норм та інститутів Загальної і Особливої частин українського кримінального права. Та незважаючи на це, питання застосування рішень ЄСПЛ у судовій практиці, які винесені стосовно інших держав, а не України, залишається досить дискусійним та відкритим. Готуючи дане видання, видавнича організація намагалася поінформувати усіх зацікавлених осіб щодо наявних документів, що стосуються застосування рішень ЄСПЛ у кримінальних справах.