Культурно-дозвіллєва діяльність у сучасному світі

Соціальні, культурні, політичні, економічні зрушення в суспільстві зумовлюють підвищений інтерес вчених до дозвілля, яке складало і складає важливу частину фізичного, морально-психологічного, інтелектуального і художньо-естетичного буття сучасної людини. Задовольняючи духовні й рекреативні потреби, дозвілля стає невід’ємним компонентом у загальній культурі суспільства, важливим життєутворюючим сенсом не лише індивідуальної, але й суспільної свідомості, її аксіологічної складової. Закономірно, що у культурно-дозвіллєвій діяльності відображаються особливості суспільних відносин, станова стратифікація суспільства, розвиток його продуктивних сил, ідеологія, релігійні переконання і моральні норми. Надзвичайно важливим у цьому контексті є аналіз рушійних сил і джерел культуротворчого процесу, зокрема дозвілля. Ця проблема особливо актуальна в Україні, у якій склалась принципово нова суспільно-політична й економічна ситуація: моностилістична культура змінилася полістилістичною, загострились суперечності між новими соціальними статусами осіб та культурною складовою цих соціальних статусів. Поглиблює соціальну і культурну конфронтацію не завжди дбайливе ставлення до культурної спадщини, зумовлюючи утворення в деяких соціальних лакунах духовного вакууму і втрату рівноваги в культурному просторі. Наприкінці XX - початку XXI століть зазнали змін зміст і мета дозвілля, спрямовуючи його на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, яка ґрунтується на самостійності людини, її мобільності, розвитку найрізноманітніших компетентностей. Такі зміни торкнулися і культурологічних наукових досліджень. Зазнають перегляду методологічні засади, формуються нові методологічні підходи (синергетичний, поліпарадигмальний, акмеологічний тощо), які дають можливість по-новому розглядати соціально-культурні об’єкти і явища. Вітчизняна культурологія і досліджувала, і розробляла теоретичні засади дозвілля. Однак, у тому вигляді, який склався на даний момент, культурологія дозвілля страждає на надмірну описовість і емпіризм, доповнюючись міркуваннями прескриптивного характеру. Це призводить до певної поверхневості висновків і недостатнього обґрунтування рекомендацій, орієнтованих на практичне впровадження. Ця вада почасти зумовлена недоліком аналітичних репрезентативних досліджень, у тому числі теоретичного й історичного характеру. Представлені у монографії результати дослідження сприятимуть можливості по-новому сприйняти соціальну значимість дозвілля в сучасному суспільстві, зрозуміти взаємозв’язок дозвілля із соціально-культурним простором і часом, а застосовані методологічні підходи відкриють нові перспективи для розвитку дозвіллєзнавства як синкретичного наукового напряму в сучасній культурології.