Чарівні істоти українського міфу. Духи шкідники

У попередніх частинах «Чарівних істот українського міфу» йшлося про вигаданих багатою фантазією праукраїнця творінь, які здебільшого були прив’язані або до певних природних локусів: лісу, поля, лугу, озера, річки, гори, ставка, безодні, моря, межі, дороги тощо,— або до хати (порогу, печі, покуття, горища тощо), подвір’я чи господарських приміщень (як-от комори, хліва, кошари), Духи природи стерегли свої «домівки», доглядали за ними. Порушення людиною меж локусу та недотримання певних правил поведінки злим духам додавало люті, а добрих перетворювало на зловорожих. Натомість задобрювання, пошана й виконання певних ритуалів забезпечували нашому предку спокійне життя, коли чарівні істоти не шкодили, а, навпаки, допомагали та сприяли. Хатніх духів узагалі вважали не тільки першими помічниками в боротьбі проти лихих почвар чи людей часто-іусто вихователями недбайливих господарів. Шанували праукраїнці й тих істот, які напряму відповідали за життєвий цикл людини: народження, одруження, смерть, наявність талану й таланту, долі-недолі. Навіть правда і кривда відбилися в прадавній міфології. Ця частина дослідження присвячена доволі моторошним і небезпечним істотам, яких намудрувала уява нашого пращура і які мали на меті одне: щонайбільше накапостити людині, її рідним, господарству, а ще негативно вплинути на довкілля. Не гребували ці химери й позбиткуватися над тими духами, які допомагали людям. Наші предки вірили, що саме ці зловорожі потвори приносять хвороби, моровиці, провокують сварки, бійки, війни, неврожаї, насилають голод, притягують смерчі й буревії, повені й посухи, можуть наперекір долі відбирати в людини життя й навіть підштовхувати до самогубства. Особлива група шкідників життя—це олюднені хвороби, огидні, підступні та лихі. Умовно всіх цих істот назвемо шкідниками життя. За повір’ями, з цими духами-шкідниками неможливо домовитися. Жертвопринесення тут майже безсилі. Єдиний вихід — це хитрощі: обман, лестощі, відвертий підкуп, залякування. У боротьбі з цими істотами наші пращури не нехтували й народною медициною, яка поєднувала в собі лікування травами та словом (примовки, заклинання, замовляння). Особливу роль у боротьбі з напастями відігравали непрості люди: знахарі, шептухи, відьми тощо. Часто в протистоянні злу вдавалися до відчайдушних методів, почасти неоднозначних і навіть аморальних. Це передавання хвороби, напасті, злиднів і самого винуватця цих бід, зловорожого духа, іншим людям— чи то ворогу, чи навіть сусідові. Шкідників життя уява праукраїнця нахимерила спеціально для того, щоб унаочнити різницю між світлом і темрявою, між добром і злом, між доброчесністю і без-путтям. Тому що людині, яка завжди поводиться праведно, тримає в чистоті не тільки тіло, а й помисли, дотримується прадавніх законів, дідівських традицій, щоденно молиться й сповідує заповіді Божі, нічого боятися, бо ніяке зло не увійде ані в її оселю, ані в душу. Навіть хвороби, теж доволі щедро персоніфіковані нашими предками, таких людей не чіпають—вони їм геть не цікаві, бо їх майже неможливо здолати й висотати з них сили. Але якщо людина оступилася чи бодай раз піддалася котрійсь неугодній Богу спокусі, то двері для шкідників життя відчинені. Не завжди вони заходять у хату як некликані