Булава проти скіпетра. Україна у Великій Північній війні 1700—1721 років

Сучасні історики справедливо зазначали, що загалом участь мазепинської України в Північній війні вивчено дуже слабко. Для цього була низка причин: утрата багатьох документів у пожежах початку XVIII ст., зокрема під час штурму і захоплення московськими військами тогочасної гетьманської столиці Батурина. Цьому сприяла й багатолітня політизація та міфологізація подій, пов’язаних із виступом гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра І на боці шведського короля Карла XII, подаючи у фальшивому світлі всю міжнародну та воєнну історію українського козацтва цього періоду. Попри це участь українського козацького війська у Великій Північній війні привела до кардинальної переорієнтації зовнішньої політики гетьманських урядів України, а також Запорозької Січі наприкінці першого десятиліття XVIII ст. і вплинула на перегрупування основних учасників цього геополітичного конфлікту. Військо Запорозьке, яке започаткувало свої відносини зі Шведським королівством іще за правління Богдана Хмельницького, у 1708 р. несподівано для міжнародної спільноти відмовилося від московського сюзеренітету на користь шведської протекції. Саме внаслідок різкої зміни міжнародної ситуації та воєнно-політичного становища в Східній та Південно-Східній Європі підчас чергової Північної війни стала можливою поява такого важливого для розвитку вітчизняної та європейської політико-правової думки документа, як «Пакти та Конституції законів і вольностей Війська Запорозького...» 1710 р. У монографії широко використано архівні матеріали і документи, опубліковані протягом останніх двох десятиліть у грунтовних збірниках з історії Мазепинської доби. Історики, зокрема джерелознавці та археографи Іван Бутич, Юрій Мицик, В’ячеслав Станіславський, Володимир Ринсевич, Сергій Павленко, Тетяна Таїрова-Яковлєва, Ігор Ситий та ін., на зламі XX—XXI ст. підготували й видрукували на сторінках таких наукових щорічників і журналів, як «Український історичний журнал», «Україна в Центрально-Східній Європі», «Український археографічний збірник» та «Сіверянський літопис», невідомі й маловідомі гетьманські універсали та листи. Більшість опублікованих у наш чає документів і матеріалів доповнює, а інколи й навіть суттєво змінює уявлення про ті чи інші проблеми, події та явища доби правління Івана Мазепи, Івана Скоропадського та Пилипа Орлика взагалі, а також про місце і роль Українського гетьманату в довголітньому протистоянні між Російською та Шведською монархіями зокрема. Основна частина репрезентованих у книзі джерел міститься в архівосховищах та відділах рукописів бібліотек України, Польщі та Росії зокрема у фондах Центрального державного історичного архіву України в Києві та Львові, Російському державному архіві давніх актів у Москві, Архіві Головному давніх актів у Варшаві, Відділі рукописів Бібліотеки Варшавського, університету, Відділі мікрофільмів Національної бібліотеки у Варшаві, де також вберігаються мікрофільми рукописів із усієї Польщі.