Ландшафтна архітектура

Ландшафтна архітектура відноситься до пластичних або просторових мистецтв і займається використанням певного речовинного матеріалу (природного, штучного) в тривимірному просторі, у формуванні його конструкції і тектоніки, у взаємному гармонійному або навмисно дисгармонійному розташуванні окремих частин, в об’єднанні усіх елементів його пластичної форми для досягнення цілісної композиції. Ландшафтна архітектура, крім архітектури, містобудування, ландшафтного мистецтва, використовує досягнення інших галузей знань, зокрема ландшафтознавства, екології, кліматології, грунтознавства, біологічних наук. Враховуючи тисячолітній досвід творення садів і розвитку садово-паркового будівництва, ландшафтна архітектура примножує досягнення садівників минулого і пропонує нові сучасні рішення. Ландшафтна архітектура розвивалася і розвивається в одному руслі з усіма видами матеріальної і художньої культури. Проглядаються основні віхи розвитку ландшафтної архітектури, які залишили за собою теоретики містобудування -Маркус Вітрувій (2-а половини І століття до н.е.), Леон Батіста Альберті 1472), Антоніо Філареті (1400-1469), соціалісти-утопісти Томас Мор (147Н-15331 і Томазо Кампаиелла (1568-1639), Ебенізср Говард (1850-1928) - провідник ідей соціалістів-утопістів на рубежі XIX і XX століть, Патрік Лберкромбі (1874-1957) -один із піонерів районного планування, Де Корбюзье (1887-1965) з його “ідеальним містом”. Досконале регулярне планування садів, яке одержало назву “французький стиль”, зв'язане з іменем видатного садівника Андре Ленотра (1613-1700), а пейзажне - з представниками “англійського стилю” Вільямом Кентом (1685-1748), Ланселотом Брауном (1715-1783), Хемфрі Рептоном (1752-1818). Відрахунок із часу появи терміну і поняття “ландшафтна архітектура” розпочинається з 1858 р. і зв’язано з іменем Фредеріка Олмстеда, який виграв конкурс на проект Центрального парку в Нью-Йорку, назвавши тоді себе “ландшафтним архітектором”. На сучасний розвиток ландшафтної архітектури як в Україні, так і у всьому світі беззаперечно вплинула праця ще одного американця, який закінчив університет у Мічигані за спеціальністю “Ландшафтна архітектура”, ім’я його Джон Саймондс (1913-2005). У 1961 р. вийшла його знаменита дослідницька та наукова праця “Ландшафт і архітектура”, яка стала світовим підручником та посібником ландшафтних архітекторів. У даному підручнику курс ландшафтної архітектури, який вивчають майбутні архітектори і садівники, представлений сімома розділами, які висвітлюють основний зміст навчальної дисципліни. Перший розділ "Основи ландшафтознавства" висвітлює характерні особливості природного і антропогенного ландшафту, знання про які необхідні для розуміння проектувальних підходів у просторі тієї чи іншої місцевості. Другий розділ присвячений розкриттю суті історико-стильового генезису садово-паркових ландшафтів і розвитку композиційних прийомів. У третьому розділі розкриваються теоретичні основи організації простору в ландшафті. Четвертий розділ присвячений основам проектування об’єктів ландшафтнії архітектури. П’ятий розділ “Ландшафтне проектування об’єктів різних типів" висвітлює практику архітектурно-ландшафтної організації міжміських просторів та доріг, проектування садово-паркових об’єктів різного функціонального призначення населених місць. У шостому розділі приділена увага питанням охорони та відновлення історичних об ’єктів ландшафтної архітектури. У сьомому розділі “Інженерні споруди, площинні елементи благоустрою та малі архітектурні форми” викладені основні засади ландшафтного матеріалознавства та благоустрою.